Завантажити

Українська нацiональна полiтика в 1941 роцi.

Початок ВВВ став поштовхом до нового розвитку подiй на Україні: повне за-воювання українських земель нiмцями i досить-таки лiберальна полiтика окупацiйной влади до населення.
Також спостерiгалась активнiсть всiх тих рухiв, котрi при радянськiй владi працювали у пiдпiллях.
Та перше захоплення нiмцями («хай буде сам чорт, аби лише не бiльшовик») змiнилось більш реалистичними поглядами на новоявленого окупанта України. В звязку з цим виникає ситуацiя iснування української офiцiальної i неофiцiальної полiтики, котру пiдтримує уряд Української Народной Республiки, ОУН, Союз Мо-нархiстiв. Та ОУН (С.Бендери) не чекаючи розвитку подiй 30 червня 1941 року прого-лосила (прийняла) полiтичний акт:»Акт проголошення Української держави» i «Акт консолiдацiї українських полiтичних сил».
Змiст цих документiв заключався в тому, що необхiдно тримати зброю в руках до тих пiр, поки не буде створена Суверенна Українська влада. Робився акцент на спiльну роботу з нiмцями. Цiкаве те, що цю iдею створення влади пiд нiмецьким про-текторатом пiдтримував (благословив) сам митрополит Шепетицький. На чолi вико-нання цього «декретом» С.Бетдери було поставлено Ярослава Стецька. Але, як потiм виявилось, то були несерйознi кроки, митрополита було введено в оману, та й самi нiмецькi властi немаючи спочатку нiчого проти акту про українську незалежну держа-ву, почали проводити реакцiйнi заходи щодо «Влади Стецька». На горизонтi iсторiї в той час з’являєтся Iван Легенда, «Лейтенант Легенда», провiдник групи С.Бендери, який став мiнiстром полiтичної координацiї у війскових сил, своїми указами наробивший таких справ, що репутацiю актiв було сильно пiдмочено (наприклад, бу-ло анульовано 4-й унiверсал Україньской Центральної Ради вiд 22.01.1918 року).
Взагалi цi укази пiдлягають справедливої критицi, бо переважно — в анархiї i дез-орiєнтациiї масс, у появi юридично-державного дуалiзму вони зiграли головну роль.
Це вже не кажучи про їх ровну безграмотмотнiсть з точки зору законностi як дiпло-матичної так i революцiйної. Підіймалось питання i про нацiональну українську армiю, отрий теж залишився невирiшенним через некомпетентнiсть.
В реальностi ж основною лiнiєю «Великої полiтики» української думки були наступ-нi тези:
1. Суверенiтет України,
2. Ворог України:
— Всеросiйска имперiя (i коммунiзм);
— нова Росiя, якщо не вiдмовится вiд своїх претензiй на Україну як на свою, «закон-ну» частину;
— Германiя;
— Польша;
3. Боротьба за суверенiтет лиш з принципу етнографiї;
4. Продовжувати антиворожу пропаганду…

2. Партизанська акцiя УПА.

22 червня 1941 року замiсть Українського Национального Вiдродження з’явилась Українська Повстанська Армiя. Вiйсковi дiї ведуться в основному проти НКВД. Також проводяться акцiї по захопленню транспорта i трудоресурсiв у бiльшовиков, збір зброї.
В Сарнах з’являється школа «мiлiцiонерiв» котрих готує для себе німецька армiя. Як стверджуе Т.Б.Боровець набiр Українцiв був «iдеологiично» підготовано як «воiнів Полiської Сечi». Коротше кажучи це була спроба, використуючи можливости пiдготов-ки більш вiйскової нiж якоiсь iньшої, пiдготувати кадри для украiнської армiї.
Перша вiйськова акцiя УПА проходила на територiї Полiсся, котра в прiнцiпi була «нiчийною землею». Нiмцi стримко пройшли це мiсце, залишивши за собою розрiзня-ни частини радянських вiйск, яки затим стали об’єднуватись в партизанскi загони. Нiмцi не бажають признавати Полiську Сiчь — тiж загони мiлiцiї, якими керує i якi пiдлегли законам УНР. Було досягнуто компромiсу в тому, що це буде напiввiйскова-напiвмiліцейска акцiя по очищенню вiд бiльшовицьких загонiв цiлого Полiсся. Якщо коротко описати цей «генеральний наступ» отрiмуємо:

Встановлення зв’язкiв з Бiлорусiєю (вiддiл самоборони В.Родзька i М.Вiтучика);
Переговори з С.Бендерою ОУН (у Львовi було досягнуто позитивної (для УПА) домовностi з ОУН );
Анологiчний договiр з монархiстами (про участь монархiстiв в рядках УПА);…

3. Олевська республіка.

В величезному трикутнику Луцьк — Гомель — Житомир вже навiть нiмцiв не вважали за ту велику силу, що брала Київ i Смоленськ, i шла далі, на Москву. Центром респуб-лцки — а саме так стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi — стало невелике районе мiстечко Олевськ.
Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу вiйск Полiсської Сiчi — бож Олевськ був центром воєних дiй i тепер — штабом: мешканцi з радiстью зустрiчали визволи-телiв, i це можна зрозумiти — цей факт iснування острiвцiв українськоi незалежностi серед нiмецких окупантiв. Одразу ж люди самi розпочали без сторонної допомоги пiднiймати економiку — отпала потреба в колгоспах i радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi пiдпрiємства та iн. Все це показує, що українська нацiя мае дуже сiльну вiру i мрiю — хоч на згарищi та голiй, але рiднiй землi спорудити храм українсь-кої суверенної соборної держави. Велику роль в становленнi краю зiграв Петро Смо-родський — начальник штабу УПА. Вiдбулося й культурне становлення — вiдкривають-ся церкви, школи, новi й старi газети «Вiстi», «Слово», «Голос», «Гайдамакi» — що стала офiцiйним джерелом Полiської Сечi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура — Iван Митринт, котрий очолює редакцiю «Гайдамака». Вiн хоче створити «Українську нацiо-нально — демократичну партiю», має деякi «лiвi» погляди (наприклад, хоче залишити колгоспи) i намагаться зсилаючись на свiй та iншi авторiтети втягнути УПА в полiтич-ну боротьбу. Та позiцiя верхiвки УПА нехитна — вона пiдкорюється лише законнiй владi…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *